Теоретична механіка

Теоретична механіка, будучи тісно пов’язаною з практичною діяльністю людей, є однією з найдавніших наук. Перші письмові праці вчених відносяться до IV ст. до н.е. Проте залишки давніх споруд дозволяють стверджувати, що деякі відомості з механіки були відомі людям значно раніше.

Спочатку механіка розвивалася переважно в області статики, тобто вчення про рівновагу матеріальних тіл. Уже в ІІІ ст. до н.е., головним чином працями видатного вченого Архімеда (287-212 р. до н.е.), було закладено наукові основи статики. Архімед дав точний розв’язок задачі про рівновагу важеля, створив вчення про центр тяжіння, відкрив відомий закон гідростатики та інше.
Незважаючи на те, що питання руху тіл турбували вчених з давніх часів, кінематика й особливо динаміка (розділ теоретичної механіки, що вивчає рух матеріальних тіл, враховуючи механічні взаємодії між ними) почали створюватися на межі XVI – XVII ст. Головну рольстворенні динаміки відіграли Галілей і Ньютон. 

Розвиток теоретичної механіки у XVIII – XIX ст. йшов головним чином шляхом створення і розроблення аналітичних (Ейлер, Даламбер, Лагранж, Якобі, Гамільтон та інші) й геометричних (Пуансо та інші) методів механіки. Значний вклад у розвиток теоретичної механіки вніс український учений М.В. Остроградський (1801 – 1862). Академік Остроградський М.В. отримав фундаментальні результати в теоретичній механіці, пов’язані з принципом можливих переміщень та варіаційним принципом механіки. Цікаво, він товаришував з Т.Г. Шевченком.

Бурхливий розвиток техніки привів до появи спеціальних розділів теоретичної механіки, які виділилися в окремі дисципліни (опір матеріалів, гідродинаміка, аеро- і газодинаміка, теорія механізмів і машин, теорія пружності і пластичності та інші). Але методи розв’язування задач, які розглядаються цими дисциплінами, опираються на методи теоретичної механіки. Цим пояснюється, чому теоретична механіка є однією з основних фундаментальних загальнонаукових дисциплін, що вивчаються у вищих технічних закладах. Теоретична механіка як наука продовжує розвиватись у XX і XXI століттях. Вагомий внесок у її розвиток зробили українські вчені-механіки. Зокрема, академік М.О. Кільчевський (1909 – 1979) розробив теорію співударянь твердих тіл, розв’язав ряд контактних пружно-пластичних задач, написав кілька підручників з теоретичної механіки. Професор М.А. Павловський (1942 – 2004) своєю науковою діяльністю зробив вагомий внесок у розвиток механіки гіроскопічних систем і запровадження досягнень теорії у виробництво й сучасні технології. М.О. Кільчевський та М.А. Павловський написали ряд підручників з теоретичної механіки.